Геология
1.5. Історія геологічного розвитку.
В формуванні докембрійського фундамента в районі Середнього Побужжя
прийнято виділяти період геоксинклінального розвитку з доскладчатою та
складчатою стадіями і період платформенного розвитку (Усенко, 1962). Перший
з вказанних етапів існування геосинкліналі характеризується стійким та
довгим прогибом земної кори з накопиченням потужньої товщі теригенних пород
синицьовської свити. Відкладення цього етапа представляють собою породи
мергелисто-глинистої формації з перевагою суттєво глинистих осадів. На
другомі етапі розвитку геосинкліналі стійке прогинання змінюється серією
коливальних рухів, при загальній тенденції до спуску. Амплітуда цих рухів
не була постійною, в зв’язку з чим літологія осадів відрізняється значною
пестротою. З початковою фазою цього етапа зв’язана седимітація пород кошаро-
олесандрівської свити, які відносяться до вуглисто- глинисто- пісчаної
флітоїдної формації. В більш пізню фазу другого етапа, яка характеризується
енергичним рухом на локальних ділянках, нокопичились напрацьовані осади. З
данним етаплм розвитка потрібно зв’язувати появу глибинних розломів, по
яким в земну кору упроваджувались базальтовий і перидотитовий розплави. В
результаті кристалізації вказаних розплавів виникли парагенетичні асоціації
основних і ультраосновних пород. З наступним етапом розвитку
геосинклінальної зони пов’язано формування основної складчатості, в
результаті якої виникла велика орогенна система. В той же час в результаті
регіонального метаморфізма формуються гнейсові серії, а основні породи
переходять в метабазити і ортогнейси. Складковий період розвитку
геосинкліналі закінчується появою трахітоїдних інтрузинних гранітів.
В платформовий етап розвитка дохембрія, в основному оформлюється блокова
його будова. Оновлюються глибинні розломи, з’являються нові дез’юнктивні
порушення північно-східного і субширотного напрямку. На протязі усього
палеозоя і раннього мезозоя досліджуємий район являвся ділянкою зноса. В
юрський і особливо нижнє’меловое’ час встановилась найбільш сприятлива
палеографічна обстановка для породоутворення. В межах вивчаємого района
континентальні умови збереглись до верхньонеоцінового часу. В київському
віці морський режим існував на всій площі района. Після відходу
верхньонеоцінового моря весь район представляв собою сушу з перважним
розвитком процесів денудації і лише в сармацькому віці мілководний морський
басейн періодично захоплює південні ділянки дослідженої території. В
местичному і поетичному віках значні ділянки південної і західної частин
района все ще представляли собою опріснений басейн з розвиненою цельтовою
областю.
В четвертинний часс накопичуються тільки континентальні відклади
(алювіальні, цедюніальні еодові).
