Материалы сайта
Это интересно
Подходы к экономическому районированию Украины
I. Вступ
Створення незалежної української держави супроводжується помітними
змінами в галузевій структурі виробництва і розміщення продуктивних сил,
розселенні населення і розвитку міст, в переорієнтації колишніх
загальносоюзних зв’зків на внутрі- і міжреспубліканські. На руїнах
колишнього СРСР почали формуватися територіально-виробничі комплекси
багатьох держав, у тому числі і територіально-виробничі комплекс України.
Посилюється увага до збалансованості розв’язання цілого ряду нових наукових
і прикладних проблем, серед яких одне з центральних місць займає проблема
вдосконалення адміністративно-територіального устрою та економічного
районування. Самим поширеним на наш час є розмежування України на дев'ять
економічних районів (Картосхема №1).
1. Проблема регіоналізації.
Актуальність обгрунтованого розв’язання даної проблеми зростає
насамперед у зв’язку з необхідністю звільнитися від нашарування старих
ланок територіального управліня, підвищити його ефективність. Слід зважати
на те, що адміністративно-територіальний устрій та економічне районування
України вже давно не переглядувались і в ряді випадків створюють певні
труднощі для територіального прогнозування і дійового управління на
регіональному рівні.
Формування адміністративно-територіального устрою та економічного
районування – динамічний процес, який на сучасній території України і на
прилеглих до неї українських етнічних землях почався за часів Київської та
Галицької Русі.
Встановим, що ж таке економічний район і економічне районування
взагалі.
Економічний район – це економічно цілісна частина території країни,
якій властиві такі ознаки, як спеціалізація і комплексність господарства.
Економічне районування – це науково обгрунтований поділ країни на
економічні райони, що вклалися історично або формуються в процесі розвитку
продуктивних сил на основі суспільного поділу праці. Економічне районування
сприяє раціональній територіальній організації господарства.
Загальноекономічне районування України показане у Схемі №1.
2. Схеми економічного районування України.
Існує багато схем регіоналізації України. Наприклад, ще в кінці XIX
століття Михайло Драгманов, а в 1926 році Степан Рудницький поділили
Україну на Правобережжя, Лівоббережжя та Южну частину. Тут регіоналізація
була проведена на основі історіко-географічного принципу.
Напередодні першої світової війни на території України, яка надлежала
до Російської імперії, було 9 губерній: Київська, Харківська, Чернігівська,
Полтавська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська і
Таврійстка.
Згідно із законом “Про дальше вдосконалення управління промисловістю і
будівництвом в УРСР”, прийнятим сесією Верховної Ради Української РСР 31
травня 1957 року, у республиці було створено 11 економічних
адміністративних районів у складі: Сталинського (Сталинська обл.),
Луганського ( Луганська обл.), Дніпропетровського (Дніпропетровська обл.),
Запорізького ( Запорізька обл.), Київського (Київська, Житомирська,
Кіровоградська, Черкаська, Чернігівська обл. та м. Київ), Харківська
(Харківська, Полтавська і Сумська обл.), Херсонського (Херсонська,
Кримська, Миколаївська обл. і м. Севастополь), Львівського (Львівська,
Волинська, Рівненська, Тернопольська обл.), Станіславського (Станіславська,
Дрогобитська, Закарпатська, Черніговська). На початок 1961 року у
республиці існувало 14 економічних адміністративних районів.
У наступні роки мережа внутрішніх економічних районів уточнювалася.
3. Сучасне економічне районування.
Донедавна економічне районування в Україні грунтувалося на інтересах
колишнього Союзу. На основі цього поділу (Донецько-Приднепровський,
Південно-Західний, Південний) складали п'ятирічні плани, які мали
другорядне значення і використовувалися численними міністерствами і
відомствами для задоволення своїх інтересів. Тепер виникла потреба
формувати внутрішньодержавний поділ праці, поглиблювати вироблення
економічних аспектів територіально-виробничих комплексів, формувати зони
вільного економічного підприємництва, ринкових структур та ін.
Значний внесок у розробку нової сітки економічних районів України
зробили в останні роки українські економіко-географи, зокрема Ф.Д.Заставний
і В.А.Поповкін. Так Заставний у книзі «Географія України» (1990) виділив
дев'ять мезорайонів, що входять до складу трьох макрорайонів, які названі:
Східний, Західний і Південний. Автор вважає, що в межах України доцільно
залишити стару сітку макрорайонів, але ним проведена велика робота по
уточненню меж мезорайонів. В.А.Поповкін у роботі «Регіонально-цілісний
підхід в економіці»(1993), обгрунтував поділ України на п'ять макрорайонів
і десять мезорайонів. Наукова концепция враховує природні, економічні,
соціально-демографічні та історико-етнічні умови і фактори, що так або
інакше впливають на формування регіональних утворень. Він ставить за мету
обгрунтувати таку сітку макро- і мезорайонів, яка була б потрібна для
регулювання основних економічних пропорцій, вдосконалення та прогностичних
цілей. (Таблиця №1)
Останнім часом з оригінальною думкою про регіоналізацію виступив
О.І.Шаблій. Він виділив на території України шість соціально-економічних
районів. Його райони тісно пов'язані з містами-мільйонерами,
спеціалізуються на загальноукраїнському поділі та інтеграції праці тощо.
Він виділив такі соціальноекономічні райони, як Західний, Центрально-
Східний, Південно-Східний та Східний, Автономна Республіка Крим.
IV. Висновок
Головне завдання економічного районування – прискорити ріст
продуктивності суспільної праці. Економічне районування повинно науково
обгрунтовувати розвиток територіально-виробничих комплексів, встановити всі
прогресивні тенденції в розвитку географічного поділу праці, міжрайонних і
внутрішньорайонних зв'язків. В Україні, на мій погляд, ще не вдосконалене
економічне районування, але поглянувши на роботи наших вчених можна
сказати, що через деякий час в нашій країні будуть створені комплекси
підприємст на основі тісних виробничих зв'язків, з врахуванням природних і
трудових ресурсів, економіко-географічного положення та транспортних умов.
IV. Додаток
Схема №1. [ 2, с.139 ]
Загальноекономічне (інтегральне) районування України
національно-політико-
адміністративно- адміністративний
територіальний
устрій
поділ
економічне макрорайонування
(основні райони)
групи адміністративних областей
економічне мезорайонування
(адміністративні області,
Автономна республіка Крим)
економічне мікрорайонування
(групи низовних адміністративних районів,
локальні господарські утворення:
вузли, центри)
Таблиця №1 [4, с.222]
Сучасне економічне районування України
| | | |
|За М.Д. Пістуном |За Ф.Д. Заставним |За В.А. Поповкіним |
|Район |Області |Район |Області |Район |Області |
|Донецький |Донецька, |Донецький |Донецька, |Донбас |Донецька, |
| |Луганська | |Луганська | |Луганська |
|Придніпровс|Дніпропетровсь|Придніпровс|Дніпропетровсь|Запорізький|Дніпропетров-|
|ь |ка, |ький, |ка, |, | |
|кий |Запорізька, |Центрально-|Запорізька, |Придніпровс|ська, |
| |Кіровоградська|Польський |Київ- ська, |ький, |Запорізька, |
| | | |Чернігівська, |Київське |Житомирська, |
| | | |Житомирська |Полісся |Київська, |
| | | | | |Чернігівська |
|Київський |Київська, |Північно-Сх|Полтавська, |Слобідська |Полтавська, |
| |Чернігівська, |ідний |Сумська, |Україна |Сумська, |
| |Черкаська | |Харківська | |Харківська |
|Північно-Сх|Полтавська, |Подільський|Вінницька, |Поділля |Вінницька, |
|ідний |Сумська, | |Тернопільська,| |Тернопільська|
| |Харківська | | | |, Хмельницька|
| | | |Хмельницька | | |
|Подільський|Вінницька, |Центрально-|Черкаська, |Волинське |Волинська, |
| |Тернопільська,|український|Кіровоградська|Полісся |Рівненська |
| | | |, Львівська, | | |
| |Хмельницька |Карпатський|Івано-Франківс| | |
| | | |ька, | | |
| | | |Закарпатська, | | |
| | | |Чернівецька | | |
|Волинський |Волинська, | | |Українські |Івано-Франків|
| |Житомирська, | | |Карпати |ська, |
| |Рівненська | | | |Закарпатська,|
| | | | | |Льлвівська, |
| | | | | |Чернівецька |
|Карпатський|Львівська, |Західно-Пол|Волинська, |Північне |Миколаївська,|
| |Івано-Франківс|ьський |Рівненська, |Причорно-мо|Одеська, |
| |ька, |Причорно-мо|Миколаївська, |р'я та Крим|Херсонська, |
| |Закарпатська, |рський |Одеська, | |Автономна |
| |Чернівецька | |Херсонська, | |Республіка |
| | | |Автономна | |Крим |
| | | |Республіка | | |
| | | |Крим | | |
|Чорноморсь-|Одеська, | | |Середнє |Кіровоградськ|
| |Миколаївська,Х| | |Подніпров'я|а, Черкаська |
|кий |ерсонська | | | | |
|Кримський |Автономна | | | | |
| |Республіка | | | | |
| |Крим | | | | |
Картосхема №1.[4, с.218]
Список використаної літератури :
1. Ф.Д. Заставний “Географія України”.–Львів: Світ, 1994.–470 с.
2. С.І. Іщук “Територіально-виробничі комплекси і економічне
районування”.–Київ: Міністерство освіти України. Київський Універсітет
ім. Тараса Шевченка. Українсько-Фінський інстітут менеджменту і бізнесу,
1995.–242с.
3. “Социально-экономическая география Украины” под ред.
О.И.Шаблия.–Свит,1995.–638с.
4. “Разміщеня продуктивних сил України” под ред. Є.П. Качана.–Київ: Вища
школа, 1998.–374 с.